Місце проживання дитини зазвичай визначають за згодою батьків. Якщо батьки не можуть досягти згоди, це питання може вирішити суд. Під час розгляду справи суд має дослідити певні докази і встановити обставини, які мають суттєве значення для розгляду справи. Можна казати, що доволі довгий час позиція судів щодо засобів доказування окремо та визначення місця проживання дитини в цілому була сталою. Але після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну чимало жінок із дітьми виїхали за кордон, тож судова практика поступово почала змінюватися.
У цій статті розглянемо як повномасштабне вторгнення рф в Україну та введення воєнного стану вплинули на розгляд питань щодо встановлення місця проживання дитини.
Обстеження умов проживання дитини та наявність висновку органу опіки та піклування
Стаття 19 СК України встановлює, що під час розгляду судом спорів щодо місця проживання дитини обов’язковою є участь органу опіки та піклування, який представляє належна юридична особа. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Довгий час Верховний Суд доходив висновку про порушення імперативних правил здійснення правосуддя в такій категорії судових справ у разі відсутності висновку відповідного органу опіки та піклування та зазначав, що «наявність висновку органу опіки та піклування для цієї категорії справ є обов’язковим, та незважаючи на те, що такий висновок не має для суду наперед установленого значення, а оцінюється судом в сукупності з іншими наявними в справі доказами, неотримання такого висновку не може бути проігноровано судом взагалі» (постанови Верховного Суду від 14.09.2022 р. у справі № 466/1017/20; від 17.04.2019 р. у справі № 608/190/18).
Однак після розгляду питання обов’язковості висновку органу опіки та піклування у спорах, що стосуються визначення місця проживання дітей, Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду (постанова від 11.12.2023 р. у справі № 523/19706/19) судова практика почала змінюватися.
Отже, Об’єднана палата фактично відступила від численних висновків касаційного суду, які стосуються обов’язковості висновку органу опіки та піклування у спорах щодо визначення місця проживання дитини, та зробила висновок, що, зокрема, у разі перебування дитини за межами країни, перебування дитини на непідконтрольній території, неможливості установити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо передбачена частинами четвертою та п’ятою статті 19 СК України обов’язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не можна абсолютизувати. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.
Зміна позиції Верховного Суду призвела до того, що наразі під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини, яка перебуває в іншій країні зі статусом тимчасового захисту, суди почали робити висновок про можливість розгляду справи за відсутності висновку відповідного органу опіки та піклування та про відсутність необхідності й недоцільність установлення умов проживання дитини (постанови ВС від 14.06.2023 р. у справі № 760/31518/21; від 14.02.2024 р. у справі № 756/12509/21).
До того ж поза увагою суду залишається те, що правовий режим тимчасового захисту передбачає тимчасове (на певний термін) перебування особи в іншій державі, яка не є державою її громадянства або постійного місця проживання. Водночас постійним місцем проживання громадян України, що отримали статус тимчасового захисту, як дорослих, так і дітей, залишається Україна. Після спливу строку перебування під тимчасовим захистом і в разі, якщо не виникає інших підстав для перебування іноземців у державі, яка надала їм тимчасовий захист, іноземці зобов’язані покинути цю державу. Таким чином, статус тимчасового захисту надають громадянам України, які не бажають назавжди змінити країну постійного місця проживання, а лише планують отримати захист на період існування небезпеки, у якій вони опинилися внаслідок збройної агресії. Сутність правового режиму тимчасового захисту докладно розглянуто в статті «Нові запити клієнтів – нові галузі права й особливий формат роботи».
Заслуховування думки дитини
Особиста прихильність дитини до кожного з батьків та власне бажання дитини на проживання з одним із батьків є обставиною, на яку суди зазвичай звертають увагу під час розгляду цієї категорії справ. Суд ураховує висловлену дитиною думку системно, з’ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи й надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 404/3499/17, від 16.02.2024 р. у справі № 465/6496/19).
На цей час опитування думки дитини, яка перебуває за кордоном, суди почали проводити в режимі відеоконференції (постанова ВС від 14.02.2024 р. у справі № 756/12509/21).
Разом із тим варто зазначити, що більше двох років такі діти здебільшого безперервно перебувають тільки з матір’ю і не мають можливості повсякденно спілкуватися з батьком та іншими родичами, які залишилися в Україні. Крім того, доволі часто матері створюють перешкоди іншому батьку у спілкуванні з дитиною та свідомо формують негативне ставлення до батька.
Тому не можна бути впевненими, що висловлена дитиною думка є її вільною та власною, а також те, що матір дитини не впливає на відповіді дитини під час опитування. Крім того, необхідно зважати на те, що інколи опір дитини перед перспективою проживання з батьком природно пояснюється тривалим (більш ніж два роки) проживанням дитини тільки з матір’ю.
Створення одним із батьків перешкод у спілкуванні з дитиною
Верховний Суд неодноразово зазначав, що створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв’язків із сім’єю, до якої належать як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 26.10.2022 р. у справі № 750/9620/20). Така позиція відповідала висновкам ЄСПЛ, де вказано, що розірвання контакту між дитиною та одним із батьків зрештою призводить до відчуження дитини від такого батька, і цю обставину в жодному разі не можна вважати такою, що відповідає інтересам дитини (CASE OF BIANCHI v. SWITZERLAND).
Але на цей час судова практика не є однорідною.
Зокрема, під час розгляду справи № 760/31518/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що «з огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя,.. тому на сьогодні дитині безпечніше залишатися з матір’ю у Франції у стійкому та безпечному середовищі» (постанова ВС від 14.06.2023 р. у справі № 760/31518/21).
Вирішуючи інший спір між батьками про визначення місця проживання дитини (справа № 344/7865/21), суди першої та апеляційної інстанцій не надали перевагу матері, яка після початку на території України широкомасштабних бойових дій проживає на території Німеччини, визначивши за результатами оцінки доказів та інтересів дитини її місце проживання з батьком на території України.
ВИСНОВОК:
Підсумовуючи викладене, можна казати, що практика, яка формується стосовно розгляду спорів про визначення місця проживання дитини, яка перебуває за кордоном унаслідок збройної агресії рф, сприяє тому, щоб українські діти залишалися за кордоном і не мали можливості вільного спілкування з тим із батьків, який залишився в Україні, що не завжди відповідає найкращим інтересам дитини.