Коментар Марини Семенової для ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ
У 18-річної українки Людмили Колтуновської, яка перебуває в місті Еврьо (Нормандія, Франція) в статусі тимчасового захисту, соціальна служба просто в пологовому будинку відібрала новонароджену дитину (дівчинку) й передала до прийомної сім’ї. Формулювання було приблизно таке: «Мати холодно ставиться до дитини». До боротьби за возз’єднання родини долучилися посольство України у Франції, Мін’юст, українські волонтери. Підготували документи, в яких було обґрунтовано неправомірність дій соціальних служб стосовно Колтуновської.
11 грудня відбулося судове засідання в закритому режимі. На засідання не були допущені ані український консул Сергій Єсаулов, ані інші представники посольства та волонтери. Інтереси Людмили представляв французький адвокат С.Дуніковські. Судовий вердикт: повернути дитину батькам зі збереженням консультативного супроводу. Далі — подробиці.
У коментарі ZN.UA адвокатка Марина Семенова пояснила, що Людмила Колтуновська — з Коростеня Житомирської області, батько дитини — афганський мігрант. Людмила мешкає в гуртожитку для українців, які мають статус тимчасового захисту. Батько дитини — в іншому місці, оскільки проживати в тому самому гуртожитку не має права. Він працює й у змозі забезпечити доньку. Людмила наразі живе на допомогу від держави. Допомоги вистачає, оскільки проживання та харчування надаються безкоштовно. Медичне страхування покриває вартість як медпослуг, так і медикаментів.
Та ось що цікаво: як розповіла Марина Семенова, проблема Людмили Колтуновської — не точкова, в її юридичній практиці траплялися подібні випадки — в Естонії, Данії, Польщі, Німеччині. Дітей відбирають у батьків під різними приводами або не випускають із ЄС.
«Я не можу однозначно назвати причини цього явища, але, безперечно, виглядає так, ніби Європа зацікавлена залишати українських дітей у себе, — каже адвокатка. — Найпоширеніша причина відмови випустити дитину з ЄС до України — війна. Здебільшого це стосується дітей, вивезених до ЄС після початку повномасштабного вторгнення.
Що ж до дітей, народжених українками, які перебувають у ЄС зі статусом тимчасового захисту, то під час неформального спілкування юристи кажуть, що це вже третій випадок відібрання дітей у матерів безпосередньо в пологових будинках».
Як розповіла наша співрозмовниця, не завжди причиною відмови повертати дитину до України є воєнний стан. Наприклад, розглядаючи справу про повернення дитини до України, естонський суд дійшов висновку, що вже саме вивезення дитини з місця проживання в Україні без згоди її батька було протиправним із погляду статті 3 Гаазької конвенції 1980 року.
Проте суд відмовив батьку в поверненні дитини, оскільки проти матері в Україні відкрито кілька кримінальних проваджень за статтею 126-1 КК України — вчинення домашнього насильства щодо дитини та її батька. Це, на думку суду, є підставою «для неповернення дитини відповідно до пункту b частини 1 статті 13 Гаазької конвенції». А саме, цитуємо: «Суд може відмовити в поверненні дитини в ситуації, коли мати дитини не може поїхати разом із нею через кримінальне провадження щодо неї, відкрите за заявою батька. І якщо мати дитини не зможе повернутися (до України), це стане причиною душевних страждань дитини». Тож дитину залишили в Естонії з матір’ю, яка вивезла її незаконно й стосовно якої ведеться досудове слідство в Україні.
На сьогодні місцеперебування дитини невідоме. Запити від офіційних уповноважених органів України Естонія ігнорує. А на запити батька представник соціальної служби міста Рапла відповідає, що не повідомить, де та з ким перебуває дитина, і прямо вказує, що забороняє батьку з нею спілкуватися й бачитися, що є порушенням міжнародного законодавства, зокрема Конвенції про особисті контакти з дітьми.
«У Данії в мене була клієнтка, — продовжує пані Марина. — В лютому цього року вона хотіла виїхати з ЄС до України разом із дитиною й була затримана на українсько-польському кордоні. Їй повідомили, що вона може їхати в Україну, а ось дитину повернуть до Данії, бо, на думку компетентних органів ЄС, місцем постійного проживання дитини є Данія. Жінка пробула під арештом три чи чотири дні, доки ми не домоглися її звільнення. Перебуваючи в Україні разом із дитиною, моя клієнтка анулювала статус тимчасового захисту для себе й доньки. Однак іще більш як півроку після цього суд Данії розглядав питання про позбавлення моєї клієнтки права опіки над дитиною. Склалася досить абсурдна колізія: позивачі намагалися переконати суд у тому, що мати, громадянка України, намагалася «незаконно» вивезти з Данії доньку — теж громадянку України. У суді нам вдалося довести, що спір про питання опіки над громадянином України, який має статус тимчасового захисту, не належить до юрисдикції Данії.
У чому ж полягає основна причина таких випадків, навіщо європейцям українські діти? У неофіційному спілкуванні представники різних органів кажуть, що причина — в прагненні європейців освіжити генофонд, із яким серйозні проблеми, й узагалі — європейці не хочуть народжувати дітей. Тому українські діти в Європі дуже доречні.
Зауважимо, однак, що в Україні, на жаль, такі самі проблеми, які багаторазово збільшила широкомасштабна війна, розв’язана Росією. Водночас російські окупанти депортують до РФ десятки тисяч українських дітей.
«Понад рік я й мої клієнти, які виїхали за кордон із дітьми та чиїх дітей влада країн ЄС намагається під різними приводами залишити в цих країнах, кажемо про те, що проблема глобальна й вимагає втручання влади України. Але, на жаль, влада намагається робити вигляд, що проблеми немає. Може, тепер, після випадку з Людмилою Колтуновською та її новонародженою донькою, щось зміниться», — з надією каже Марина Семенова.
Варто зазначити, що, з одного боку, забирати дітей у батьків, хоч би де вони перебували, — це втручання в приватне життя. Воно регулюється Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Але якщо ми бачимо, що, скажімо, на вулиці іноземна громадянка б’є свою дитину, ні ми, прості громадяни, ні поліція не спостерігатиме байдуже за тим, що відбувається, та, звісно, втрутиться. Отже, українських дітей вилучають із родин як в Україні, так і в інших країнах у разі загрози для їхнього життя та здоров’я, — Україна, як і Естонія, й багато інших країн світу, є підписантом низки міжнародних конвенцій, зокрема й Конвенції ООН про права дитини.
Задля справедливості також варто зазначити, що тисячі українських сімей із дітьми повертаються з країн ЄС до України, й ніхто їм у цьому не перешкоджає. Але можна не сумніватися, що багато тисяч, десятки, сотні тисяч родин оберуть постійним місцем проживання країну ЄС, де отримали тимчасовий захист, вклеївши в паспорт робочу візу. Що, на жаль, буде досить болючим ударом по демографії та економіці України. Але це вже — тема для іншої публікації.