С підписанням угоди про асоціацію з Європейським Союзом перед Україною відкрилися нові можливості співпраці з демократичним світом у тому числі в галузі туризму, з метою зміцнення розвитку конкурентоспроможної туристичної галузі як генератора економічного зростання і стимулювання економіки, зайнятості та валютних надходжень[1]. З огляду на загальний економічний спад в Україні туристична галузь може стати локомотивом зростання надходження прибутків до нашої країни. Тому невідкладним завданням державної господарської політики в Україні є створення правового забезпечення функціонування конкурентоздатного туристичної галузі в Україні. Саме правове регулювання цього комплексу буде спрямоване на нейтралізацію потенційних і реальних загроз для функціонування бізнес середовища. Визначення та правове забезпечення розвитку туристичної галузі є одним з завданням нашої держави. Водночас подальший розвиток туристичної галузі гальмується через недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази в галузі туризму та захисту прав туристів. Таким чином насамперед необхідне внесення змін щодо основної термінології в галузі туризму, що міститься в Законі України «Про туризм».
Наразі в законодавстві України не закріплені законодавчо поняття «відвідувач» та «екскурсант, а ключовий термін «турист» не має єдиного тлумачення, що унеможливлює належне правове регулювання діяльності суб’єктів туристичних послуг, які займаються їх наданням, через правову невизначеність споживачів цих послуг. Поняття «відвідувач» та «екскурсант» згадується у ст. 1 проекту Закону «Про туризм» від 24.02.2014, реєстраційний № 4224 [2], який був знятий з розгляду Верховної Ради України у зв’язку із закінченням роботи Верховної Ради України VII скликання та в проекті Закону про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо удосконалення державної політики у сфері туризму № 8317 від 20.04.2018 [3], але не розкрито їх зміст.
Перше міжнародне визначення поняття «турист» з’явилося у 1937 р. у Комітеті експертів з питань статистики Ліги Націй. Туристом рекомендувалося вважати особу, якій властиві наступні ознаки: пересування, тимчасове перебування у визначеному місці, відсутність зв’язку з працею і заробітком. На основі цих ознак надалі формувалися понятійний апарат і специфічна туристична термінологія [4, с. 50].
Поняття «тимчасовий відвідувач», яке включало будь-яку фізичну особу, що відвідує будь-яку іншу країну окрім тієї, яка є її звичайним місцем проживання, з будь-якої причини, крім занять професійною діяльністю, яка винагороджується у відвідуваній країні було надано в Рекомендаціях Римської конференції 1963 р. Це визначення охоплює: туристів (тимчасових відвідувачів – не менше 24 годин) з метою відпочинку, відпустки, лікування, освіти, релігії, спорту, у ділових цілях, за сімейними обставинами, у відрядженні і для участі в конференціях; екскурсантів (тимчасових відвідувачів – менше 24 годин), в тому числі круїзних туристів.
У 1993 р. Статистичною комісією ООН був прийнятий комплекс рекомендацій за статистикою туризму, підготовлених СОТ. Відповідно до рекомендацій СОТ відвідувачами визначаються усі мандрівники, що займаються туризмом. Поняття «відвідувач» охоплює дві категорії фізичних осіб: турист і екскурсант. «Турист» – відвідувач, що здійснює щонайменше одну ночівлю в колективному або індивідуальному засобі розміщення у відвідуваному місці. «Екскурсант» – відвідувач, що знаходиться у відвідуваному місці менше 24 годин (без ночівлі). У 2008 р. Статистичною комісією ООН були прийняті нові Міжнародні рекомендації щодо статистики туризму (МРСТ 2008) [5], в яких в числі інших містяться ряд відмінності від рекомендацій 1993 р.
Найбільш сучасне розуміння поняття «турист» викладено у Законі Латвійської Республіки «Про туризм» [6] – фізична особа, яка виїжджає за межі свого місця проживання на термін не більше одного року, проживає в державній або приватній резиденції не менше однієї ночі і не здійснює оплачувану роботу в місці відвідування.
Таким чином, поняття «відвідувач» у міжнародних правових джерелах це: 1) особа яка є споживачем туристичних послуг, які надаються суб’єктами туристичної діяльності, тобто може бути туристом або екскурсантом; 2) особа, що реалізує своє право на свободу пересування та/або користування природними ресурсами у межах чинного на території відвідування законодавства і не отримує туристичних послуг.
Наведені визначення свідчать про ряд основних критеріїв понять та напрямків регулювання в сфері туризму. По-перше, поняття «турист», «екскурсант», «відвідувач» пов’язуються з переміщеннями фізичних осіб, які реалізують своє конституційне право на свободу пересування як в межах своєї держави, так і в інші держави. По-друге, наявний часовий критерій (перебування менше 24 годин), який відрізняє «туриста» від «екскурсанта». По-третє, на мій погляд, визначальним критерієм є мета пересування, яка спрямована на задоволення будь-яких потреб фізичних осіб, але не передбачає одержання доходу в місці (у країні) перебування.
Вважаємо, що для визначення та розмежування понять «турист», «екскурсант» необхідним є саме такий елемент, як термін перебування у місці відвідин. Наявність екскурсовода, гіда або іншого фахівця туристичного супроводу не є визначальним для поняття «екскурсант», адже нині зростає кількість осіб, які активно задовольняють свою цікавість історичними і культурними пам’ятками за допомогою мережі Інтернет або інших засобів. Таким чином, маючи достатньо знань про об’єкт екскурсії, ці особи відвідують об’єкти культурного і історичного значення, не користуючись послугами екскурсовода.
Підсумовуючи, можливо зробити висновок, що «відвідувачем», поняття якого охоплює туриста та екскурсанта, є особа, яка займається туризмом, може споживати туристичні послуги, реалізує своє право на свободу пересування для задоволення особистих потреб з незабороненою законами країни перебування метою та без здійснення оплачуваної, комерційної діяльності у відвідуваному місці. «Турист» – це відвідувач, термін перебування якого в місці або країні відвідин складає від 24 годин до одного року поспіль. Турист може займатися самоорганізованим туризмом, а може споживати туристичні послуги. «Екскурсантом» є відвідувач, який отримує туристичні, екскурсійні послуги і термін перебування якого в місці або країні відвідин складає менше 24 годин, без ночівлі або з однією ночівлею у відвідуваному місці.
З огляду на викладене, потребують уточнення в законодавстві України терміни «турист», «екскурсант», введення терміна «відвідувач» з урахуванням основних ознак, властивих цим суб’єктам, та норм, викладених в основних Директивах ЄС.
Література:
- Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011
- Про туризм : проект Закону України від 24.02.2014 р. № 4224. – URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JG39C00A.html
- Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо удосконалення державної політики у сфері туризму № 8317 від 20.04.2018. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=63927&pf35401=453537
- Биржаков М. Б. Введение в туризм / М. Б. Биржаков. – СПб.: Издательский дом Герда, 2001. – 320 с.
- Международные рекомендации по статистике туризма, 2008 год (International Recommendations for Tourism Statistics 2008) – Издание Организации Объединенных Наций. – Мадрид и Нью-Йорк. – 2010. – 167 с. URL: http://unstats.un.org/unsd/publication/SeriesM/Seriesm_83rev1r.pdf
- Tūrisma likums Pieņemts: 17.09.1998.Stājas spēkā: 01.01.1999, Attēlotā redakcija 01.01.2018 [Електронний ресурс]. – URL: https://likumi.lv/ta/id/50026-turisma-likums