Окремі правові аспекти розвитку туристичної галузі України на шляху евроінтеграції

Туризм стає сьогодні однією з пріоритетних сфер у світовій економіці, що спричиняє як розвиток окремих галузей, так і соціально-економічне піднесення цілих країн. Він дозволяє без особливих витрат держави розвивати малий і середній бізнес, створювати нові робочі місця, залучати кошти й інвестиції, розвивати інфраструктуру.

Ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС поряд з безвізовим режимом стала першим кроком на шляху до незворотного процесу існування України в спільному з ЄС економічному та правовому просторі, адже, як закріплено в самій Угоді про асоціацію – вона залишає відкритим майбутній розвиток відносин Україна – ЄС. За таких умов необхідність розвитку туристичної галузі України стає одним з пріоритетних напрямків держави.

Україна має вагомі об’єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Розвитку туристичної діяльності значною мірою сприяє географічне розташування України − держави, яка знаходиться в центрі Євразійського континенту, має сприятливий клімат, володіє унікальними історичними і природними ландшафтами. Однак, зробити Україну більш привабливою для туристів усього світу можна лише за умови чіткої організації туристичної діяльності та збалансованого правового регулювання, удосконалення механізмів державного регулювання туристичної діяльності, у тому числі шляхом використання сучасного міжнародного, насамперед європейського, досвіду.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють зазначене питання, є: Конституція України [1], Закон України «Про туризм» [2], Закон України «Про захист прав споживачів» [3], Цивільни [4], Господарський кодекси України [5], Закон України «Про міжнародні договори України» [6]  та  інші.

Водночас подальший розвиток туристичної галузі гальмується через наступні недоліки правового регулювання:

1) недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази в галузі туризму та захисту прав туристів;

2) недостатній рівень розвитку туристичної інфраструктури та ії відображення в законодавстві;

3) відсутність правової регламентації якості послуг засобів розміщення, які відповідають міжнародним стандартам та сертифікаційним вимогам;

4) недостане правове регулювання щодо забезпеченості професійними кадрами в галузі туризму.

Таким чином, для більш чіткого визначення правових засад в системі господарсько-правового регулювання туристичної галузі необхідне внесення змін щодо основної термінології в галузі туризму, що міститься в Законі України «Про туризм».

Наразі в законодавстві України відсутні поняття «відвідувач», «екскурсант». При цьому у міжнародних правових джерелах (Рекомендації Римської конференції 1963 р. [, 7, с. 58], Комплекс рекомендації за статистикою туризму, підготовлених СОТ, прийнятій Статистичною комісією ООН у 1993 р.,[8, c. 50-51], International Recommendations for Tourism Statistics 2008 [9]) «відвідувач» це:

1) відвідувач, що є споживачем туристичних послуг, які надаються суб’єктами туристичної діяльності, тобто може бути туристом або екскурсантом;

2) відвідувач, що реалізує своє право на свободу пересування та/або користування природними ресурсами у межах чинного на території відвідування законодавства і не отримує туристичних послуг.

Тлумачення готельної послуги, що міститься в діючій редакції Закона України «Про туризм», не дозволяє диференціювати об`єкти розміщення (готелі значно відрізняються від інших засобів тимчасового розміщення), що призводить до того, що на міжнародному ринку національний туристичний продукт оцінюється як менш конкурентоспроможний та привабливий, відзначається послаблена роль держави у забезпеченні розвитку туризму, недостатньо розвинена туристична інфраструктура, спостерігається невідповідність якості послуг, що надаються вітчизняними підприємствами, європейським та світовим стандартам якості, відсутність сприятливої інвестиційної політики у цій сфері [10, с. 5-6], і як результат все це призводить до відсутності належного задоволення інтересів подорожуючих, тому пропонуємо законодавчо закріпити механізм державно-правового регулювання діяльності суб`єктів, що надають послуги з розміщення.

Отже, більш повним і таким, що відповідає сучасним тенденціям реформування законодавства, яке регулює туристичну діяльність, є термін «послуга з тимчасового розміщення». Послуга з тимчасового розміщення являє собою сукупність послуг, ключове місце серед яких займає послуга з тимчасового проживання споживача у спеціальному закладі, що відповідає певним вимогам.

Поняття «договір на туристичне обслуговування», що згадується в Законі «Про туризм» та Проекті Закону про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо удосконалення державної політики у сфері туризму № 8317 від 20.04.2018 [11], не відображає повною мірою  сутність відносин які має регулювати цей договір, тому такому договору краще буде відповідати назва «договір про надання комплексу туристичних послуг». Також необхідно розширити перелік істотних умов договору про надання комплексу туристичних послуг з метою забезпечення більш повного захисту прав споживачів комплексу туристичних послуг та приведення законодавства України до відповідності з рядом Директив ЄС, зокрема Директиві 2015/2302/ЄC[12], Директиві № 2005/29/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС [13]

Отже, Проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» (див. додаток) (Далі – Законопроект) розроблено з метою врегулювання невідповідності термінологічного апарату викладеного в Законі України «Про туризм» сучасному європейському досвіду та основним Дерективам ЄС.

Законопроектом пропонується внести зміни до Закону України «Про туризм», а саме:

1) доповнити статтю 1 термінами «відвідувач», «екскурсант», «комплекс туристичних послуг (туристичний пакет)»; послуга з тимчасового розміщення (проживання);

2) конкретизувати в статті 1 терміни «турист», «туристична послуга», «супутні туристични послуги та товари», «характерни туристични послугі та товари»; «готельна послуга»;

3) конкретизувати перелік суб’ектів – учасників відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності;

4) виключити поняття «договір на туристичне обслуговування» та ввести термін «договір про надання комплексу туристичних послуг».

Впровадження законопроекту сприятиме удосконаленню положень Закону України «Про туризм», щодо конкретизації основних понять, посиленню захисту споживачів туристичних послуг та дозволить зробити законодавство, що регулює туристичну галузь більш зрозумілим для потенційних інвесторів з країн-членів ЄС, що призведе до розвитку туристичної галузі та зростанню економіки.

Реалізація положень даного законопроекту після його прийняття не потребує внесення змін до інших законів України. Окрім того реалізація запропонованого проекту Закону не призведе до додаткових витрат з Державного бюджету України та навпаки дозволить забезпечити зростання надходжень в бюджет від туристичної діяльності в окремих регіонах.

Література:

  1. Конституція Україні від 06.1996 № 254к/96-ВР. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 01.04.2018).
  2. Закон України «Про туризм від 15.09.1995 № 324/95-ВР URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/324/95-вр (дата звернення: 01.04.2018).
  3. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 (дата звернення: 01.04.2018).
  4. Цивільній Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення: 01.04.2018).
  5. Господарський Кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 (дата звернення: 01.04.2018).
  6. Про міжнародні договори України від 29.06.2004 № 1906-IV. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1906-15 (дата звернення: 01.04.2018).
  7. Адамова О. С. Поняття та джерела туристського права / О. С. Адамова // Актуальні проблеми держави і права. – 2010. – Вип. 53. – С. 56-61.
  8. Дурович А. П. Организация туризма / А. П. Дурович. – СПб. : Питер, 2009. – 320 с.
  9. Международные рекомендации по статистике туризма, 2008 год (International Recommendations for Tourism Statistics 2008) – Издание Организации Объединенных Наций. – Мадрид и Нью-Йорк. – 2010. – 167 с. URL: http://unstats.un.org/unsd/publication/SeriesM/Seriesm_83rev1r.pdf (дата звернення: 01.04.2018).
  10. Мельниченко С. Готельні мережі на ринку туристичних послуг України/ С. Мельниченко, Т. Бурак // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2014. – № 3. – С. 5–15.
  11. Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо удосконалення державної політики у сфері туризму № 8317 від 20.04.2018. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=63927&pf35401=453537 (дата звернення: 03.05.2018).
  12. Директива (ЄС) 2015/2302 Європейського парламенту та Ради ЄС від 25 листопада 2015 р. про пакетні тури та пов’язані з ними туристичні послуги, що вносить зміни до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 і Директиви 2011/83/ЄС Європейського парламенту та Ради та скасовує Директиву Ради 90/314/ЄЕС. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1504626811216&uri=CELEX:32015L2302 (дата звернення: 01.04.2018).
  13. Директива № 2005/29/ЕС Европейского парламента и Совета ЕС о недобросовестной коммерческой практике по отношению к потребителям на внутреннем рынке (Директива о недобросовестной коммерческой практике). URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_b43 (дата звернення: 01.04.2018).

 Семенова М. В. Окремі правові аспекти розвитку туристичної галузі України на шляху євроінтеграції. Економыко-правові проблеми розвитку та сприяння господарській діяльності в сучасних умовах : зб. матеріалів круглого столу (м. Харків, 25 тав. 2018 р.) /редкол. : М. П. Кучерявенко, О. О. Дмитрик, С. В. Глибко. — Харків : Право, 2018. — 280 с. — С. 115 — 120.